Економічна інтеграція та глобальна рецесія

Автор: Ерік Берглоф, Головний економіст Європейського банку реконструкції та розвитку (European Bank for Reconstruction and Development)

У 2009 році європейські країни перехідної економічної зони зазнали найбільших втрат продуктивності з того часу, як відбувся великий економічний перехід одразу після падінням комуністичного режиму. За оцінками деяких експертів п'ять європейських країн постраждали від подвійного падіння ВВП під час нинішньої кризи.

Кількість безповоротних кредитів в банківській сфері і безробіття продовжують зростати. Немає жодних сумнівів у тому, що європейські країни, які перебувають в процесі переходу до ринкової економіки, все ще у глибокій кризі. Яким чином вплинула криза на країни перехідної зони?

Хоча країни з перехідною економікою Центральної та Східної Європи значно постраждали від кризи, їм вдалося уникнути валютного колапсу, провалу банківської системи та сплесків інфляції - всього, що було основним продуктом попередніх криз. Враховуючи те, на скільки глибокою була криза в інших країнах світу, Європа опинилася в ліпшому становищі.

Економічна інтеграція завжди має два аспекти. З одного боку, вона значно посилює економічні зв'язки та фінансову залежність, що робить країни з перехідною економікою надзвичайно вразливими до кризи на Заході. А з іншого боку, інтеграція послаблює масштабний потік капіталу, що мав руйнівну дію під час попередніх криз, сприяє дозріванню становлення державних установ та внутрішньої політики і допомагає мобілізувати активну міжнародну підтримку.

Два обличчя економічної інтеграції чітко простежується в фінансовій сфері. Фінансова інтеграція є важливою силою для довгострокового економічного зростання в країнах з перехідною економікою, а присутність стратегічних іноземних банків допомагає пом'якшити наслідки кризи.

В той же час інтеграція європейської та глобальної економіки, безсумнівно, сприяє швидкому зростанню боргів в приватному секторі та іноземній валюті, що стало причиною кризи в багатьох країнах світу. Головний урок цього досвіду полягає у тому, що країни не повинні намагатися скасувати фінансову інтеграцію - зробити це неможливо і нерозумно, вони мають зменшити ризики.

Далі на схід, країни, багаті на природні ресурси з перехідною економікою, такі як Росія та Казахстан, зіштовхнулися з більшими викликами. Країни, багаті на сировину, були змушені керувати швидким та складним потоком іноземної валюти, але цей потік капіталу не зміг заохотити інституційний розвиток. У деяких сферах, особливо в макроекономічному управлінні, що залучає накопичення та використання стабілізаційних фондів, інтеграція мала непогані результати. Проте кінцева мета - диверсифікація і поліпшенням роботи економічних і політичних інституцій та ділового клімату - не була досягнуто.

Криза також протестувала всі ідеї щодо кінцевої мети економічного переходу. Вона підтвердила думку про те, що перехід від комунізму - це щось значно глибше ніж створення ринків і трансформація економічних функцій від державного до приватного сектору. Перехід означає також розробку окремих державних функцій і поліпшення взаємовідносин держави з приватним сектором.

Криза, яка почалася у 2008 році, підкреслила важливість зміцнення політики підтримки ринку, особливо у фінансовому секторі. Це не обов'язково означає жорстке регулювання, але це, безсумнівно, означає більш ефективне регулювання, спрямоване на створення дієвої політики стимулювання.

Програма інституційної реформи зберіглася, особливо в Центральній Азії та деяких країнах Східної Європи та Західних Балкан. Крім того, необхідне проведення спеціаліалізованих реформ у багатьох секторах, навіть в деяких країнах Центральної Європи і Балтійських країнах. Особливої уваги потребують галузь сталої енергетики та енергоефективності, транспортний і фінансовий сектори, де режими регулювання та контролю мають бути зміцнені і профінансовані. Місцеві ринки капіталу потребують значного пощтовху для розвитку.

З огляду на пожитки нинішньої кризи, яка ймовірність того, що ці реформи реалізують насправді? Чи буде ця криза діяти як каталізатор для проведення реформ, або це призведе до зворотної реакції проти вільного ринку?

Один рік в умовах кризи для країни з перехідною економікою означає неможливість реалізації вищезазначеного сценарію. Криза значно сповільнила темпи впровадження нових реформ, але вона мала значно менший негатив, ніж криза в Росії у 1998-1999 роках. Найближчим часом впровадження нових реформ малоймовірне, за винятком фінансового сектору.

Глобальна рецесія заглибила країни перехідної зони в кризу і продемонструвала негнучкість реформ, недоліки економічної інтеграції, досягнутої за останні 15-20 років. Криза чітко підкреслила всі недоліки моделей розвитку країн перехідної зони, а особливо негативні аспекти всіх проведених економічних реформ. Вирішити ці питання можна за допомогою розширення програми дій, але не повної її заміни.

За матеріалами Transition in Crisis, Erik Berglof, www.project-syndicate.org

Переклад:  Анна Глива