Вірус проактивності

 Вільям стояв перед величезним хмарочосом. Було трохи лячно... У цій компанії мріяли працювати практично всі його одногрупники, а дехто уже навіть міг похизуватися візитівкою із власним прізвищем та логотипом фірми. Сьогодні у Вільяма співбесіда... Все, що залишилося зробити – це просто ступити вперед, відчинити двері, підійти до стійки із секретарем та сказати: «Доброго дня, мене звати Вільям і я прибув до містера Вільхельмсона на співбесіду». Однак у відповідь прозвучало: «Я Вас прошу, не чіпайте мене зараз!!! Мені не до Вас! Через 5 хвилин повинні прибути наші партнери для обговорення умов нової співпраці, а нікого із вищого керівництва компанії зараз немає, додзвонитися також не можу ні до кого. Що робити, я навіть не уявляю!!!» Зрозумівши усю «плачевність» ситуації, Вільям сів у крісло в холі та почав очікувати подальшого розвитку подій. Коли через 5 хвилин зайшла група із 7 іноземців та почали жваво обговорювати новий офіс компанії, Вільям зрозумів: це вони – партнери. Поглянувши на нещасного секретаря він також зрозумів – треба щось робити. Втрачати не було чого – він не працював у цій компанії, тому найгірше, що могло трапитися, це хіба що «розкриття» його хитрості. Через 10 секунд Вільям уже стояв серед партнерів та, представившись працівником компанії, почав проводити екскурсію по офісу, навіть не уявляючи, де що знаходиться. Коли через 10 хвилин у нього поцікавилися, де можна знайти туалет, він миттєво забіг у перші двері, які були перед ним та «енергійно» вигукнув: «Де тут туалет???» Історія завершилась тим, що під час «екскурсії» з’явилися потрібні представники компанії, переговори були успішно проведені, а Вільяма взяли в компанію без співбесіди і навіть на вищу посаду, аніж сподівався.

Що це – впевненість у собі, настирливість, відсутність страху, можливо, - нахабність? Як можна описати ситуацію, дії, коли поведінка людини обумовлена її власними рішеннями, а не обставинами. Коли емоції стають повністю підконтрольними цілям, коли всі дії є результатом усвідомленого вибору, який базується на власних цінностях, а не продиктований обставинами?

Існує слово, яке гарно пояснює поведінку та дії Вільяма. Мова іде про перший навик високоефективних людей, описаний у книзі Стівена Кові «The Seven Habits of Highly Effective People» («7 навыков высокоэффективных людей»), проактивність: «...допомагає людині, незважаючи на зовнішні обставини, добиватися високих результатів. Поняття проактивності включає в себе дві складові – активність та відповідальність. Проактивна людина намагається стати суб’єктом, а не об’єктом дій. Її поведінка обумовлена її власними рішеннями, а не обставинами. Вона здатна підкорювати емоції цілям, проявляти ініціативу та відповідати за себе... дії проактивних людей ґрунтуються на визначених цілях, а не продиктовані обставинами чи емоціями...»

Мислячи у такому руслі можна дійти висновку, що проактивність – це коли ти робиш не лише ті 13 пунктів, які прописані у посадовій інструкції, а й ті 27, які у ній не прописані, адже досягнення мети – це не чіткий алгоритм дій, а просто наказова форма дієслова - «дій!», яку промовляє наша свідомість; це коли ти проявляєш ініціативу, не переймаючись, що тобі за це буде або як це сприймуть інші; це коли ти бачиш проблему і не намагаєшся її приховати, а робиш все можливе, аби її елімінувати - самостійно, без допомоги сторонніх; це коли ти готовий прийти в неділю в офіс, а в понеділок зустріти світанок. І навіть після усього цього, любитимеш свою роботу, життя, сім’ю та думатимеш не про те, скільки тобі заплатять, а про те, як ефективно досягнув поставлених цілей, навіть перевиконавши «план».
Проактивність – це також здатність підкорювати імпульси цілям. Вчинками проактивних людей керує ціль – усвідомлено обрана, ретельно перевірена та обдумана. З цієї точки зору гарно проактивність охарактеризував Давид Аракелян, директор по персоналу Креатив-Груп: «... обставини вже самі підлаштовуються під ціль. Людина бачить лише ті фактори, які сприяють досягненню поставлених цілей». Досягнення цілі стає життєвою необхідністю. На проактивних людей також впливають зовнішні фактори: фізичні, соціальні або психологічні. Однак їхня реакція на такі подразники, усвідомлено чи ні, є ціннісно-орієнтованою. В результаті цього проактивні люди спрямовують більше зусиль на досягнення своєї мети і досягають її набагато частіше, аніж менш проактивні.

Ще один хороший приклад проактивної поведінки, який розповів Давид Аракелян:
«Влаштувавшись на роботу в компанію оператором, Давид бачив себе директором. Прийшовши додому із чудовою новиною, він одразу дістав чистий листок паперу та намалював кар’єрну піраміду. Найнижчим щаблем був «оператор», вище – «бригадир», ще вище – «керівник зміни», «заступник керівника цеху», «керівник цеху», «керівник виробничим процесом» і на вершині піраміди – «директор». Після «уроків малювання» Давид повідомив своїй дружині, що через 5 років стане директором. У відповідь на це вона усміхнулася і подумала, що сьогодні, без «протеже», це нереально. З часом, в процесі досягнення Давидом крок за кроком вершини, дружина «заразилася» вірою чоловіка і уже з подвійною силою до них притягувався успіх. Через 4 роки і 2 місяці Давид став директором...»

Багато людей полюбляють чекати: ось-ось в їх житті повинно щось трапитися і хтось про них потурбується. Однак хороші посади дістаються проактивним людям, які не сидять, склавши руки, в очікуванні вказівок або чітких інструкцій;  які вирішують проблеми, а не створюють їх, тому що не бояться проявляти ініціативу і зробити те, що потрібно, поступово перетворюючи в життя власні принципи.

Цікаве визначення проактивної особи дав професор Сінгапурського Університету Менеджменту, Гарі Грегурас: «... людина, яка помічає та одразу використовує нові можливості, що в результаті покращує майбутнє цієї людини. Проактивні особи завжди орієнтовані на майбутнє і не зупиняються на своєму шляху, поки не досягнуть поставленої перед собою цілі...., людина проактивна – це лідер, із успішним кар’єрним ростом та ініціатор організаційних інновацій».

Людина створена для того, щоб діяти, а не слугувати об’єктом дій. Ми маємо свободу обирати, як реагувати на ті чи інші обставини і можемо змінювати ці обставини. Проявляти ініціативу – не означає бути нахабним або агресивним. Головне – взяти на себе відповідальність за те, що відбувається.
Таку відповідальність взяти на себе може кожен із нас. Адже проактивність – невід’ємна якість людської натури, яка притаманна кожному від народження  і хоча «м’язи» проактивності в певний момент можуть бути у розслабленому стані, вони все-таки існують. Якщо життя складається так, що наші рішення залежать від інших людей, то це лише тому, що ми дозволяємо собою керувати. За словами Тетяни Рашиної, директора з персоналу групи компаній «Сван», незважаючи на те, що проактивність є вродженою рисою, її потрібно розвивати, адже сидіти та жалітися на обставини завжди простіше, аніж з ними боротися. Крім того, протистояти зовнішнім проблемам чи перешкодам – це цікаво, азартно, ефективно, результативно. Створення та розвиток проактивності в собі дозволяє вийти на зовсім нову якість життя у всіх його сферах: на роботі, в особистому житті, у взаємостосунках із світом; дозволяє упоратися з величезними життєвими перенавантаженнями.

Логічно постає запитання – а як цю проактивність у собі розвивати?

За словами Тетяни Рашиної, для того аби розвинути в собі проактивність потрібно, перш за все, навчитися критично дивитися на себе, свої дії та наслідки цих дій, власну реакцію на різноманітні події. Коли починаєш роздумувати та аналізувати, чому хтось або щось постійно заважає досягати цілей, як можна мінімізувати цей негативний вплив, починаєш одразу ж розуміти, що заважаєш собі лише ти сам. Однак до цього потрібно дійти.

Розвивати проактивність можна щоденно спостерігаючи за собою – що я обіцяю та що реально виконую; якою є моя реакція на критику (об’єктивну та необ’єктивну); як я дію в ситуаціях, коли від мене, на мою думку, нічого не залежить. Такий аналіз та спостереження дозволять зрозуміти, що енергія витрачається не зовсім туди, куди мала б.

Бути проактивним та розвивати у собі цю якість – це бути винахідливим та ініціативним – не просто усвідомлювати, що «під лежачий камінь вода не тече», а діяти; розвивати впевненість в собі, у своїх силах (це можна зробити лише зрозумівши, що за все, що відбувається навколо, відповідальність несу лише я); навчитися визнавати та виправляти свої помилки та брати із цього уроки, а потім одразу про ці помилки забувати (існує думка, що наша реакція на помилки приносить нам більше шкоди, аніж самі помилки); давати та виконувати свої обіцянки; припинити засуджувати усіх навколо; стати вирішенням проблеми, а не її частиною; бути прикладом, а не виступати із критикою. Іншими словами – щоденна важка робота над собою.

Ну і на завершення, невеличкий приклад із усім відомим героєм. Таким проактивним, таким цілеспрямованим та орієнтованим на успіх, незважаючи на перешкоди, емоції та проблеми.

«...Вінні-Пух сів під дубом на траву, обхопив голову лапами і став думати.
Спершу він подумав так: "Оте жжжжжж! - то недарма. Саме жикання ні з того ні з сього не візьметься. Коли є жикання - це означає, що хтось для чогось жикає. Дуб жикати не може. Значить, жикає хтось інший. А навіщо тобі жикати, якщо ти не бджола? Отже, жикають бджоли!"
Далі він ще подумав, подумав і сказав сам до себе:
- А для чого на світі бджоли? Щоб робити мед! А для чого на світі мед? Щоб я його їв! По-моєму, тільки так!
... Вінні-Пух подався до свого друга Крістофера Робіна.
- Доброго ранку, Крістофере Робіне. Я оце саме йшов і думав: "Чи нема часом у Крістофера Робіна повітряної кульки?" Мені було просто цікаво знати.
- А для чого тобі повітряна кулька? - спитав Крістофер Робін.
Вінні-Пух озирнувся довкола й, упевнившись, що ніхто не підслуховує, приклав лапу до рота й прошепотів страшним голосом:
- Мед! Якщо ти полюєш на мед із повітряною кулькою, найголовніше, щоб бджоли тебе не помітили. Якщо кулька буде зелена, вони можуть подумати, що то гілочка з листям, і не помітять тебе, а якщо кулька буде синя, вони можуть подумати, що то просто клаптик неба, і також тебе не помітять. Тепер питання: у що вони швидше повірять?
- А самого тебе вони не помітять під кулькою? - поцікавився Крістофер Робін.
- Може, помітять, а може, й ні, - сказав Вінні-Пух. - Хіба вгадаєш, що стрілить у голову тим бджолам?
Він подумав ще хвильку й додав:
- Я прикинуся маленькою чорною хмаркою. Тоді вони не здогадаються.
... Вінні-Пух найперше завернув до однієї знайомої калюжі й добряче викачався в калюжі, щоб стати зовсім-зовсім чорним, як справжня хмарка. По тому вони почали надувати кульку... Вінні-Пух плавно злетів у небо й зупинився саме там, де треба - біля верхівки бджолиного дерева, тільки трохи збоку.
- Ну, на кого я схожий? - відгукнувся згори Вінні-Пух.
- На ведмедя, що летить на повітряній кульці, - відповів Крістофер Робін.
- Ну, нічого, звідси, мабуть, усе здається інакшим. А потім, я ж казав, - хіба вгадаєш, що стрілить у голову тим бджолам.
Як на те, не було ані найменшого вітерцю, що підігнав би Пуха до дерева, і ведмедик нерухомо завис у повітрі. Він міг нюхати мед, міг дивитися на мед, але дотягнутися до меду - гай-гай! - ніяк не міг.
Урешті Вінні-Пух не витримав:
- Крістофере Робіне! - голосно прошепотів він. - Бджоли начебто щось запідозрили! По-моєму, вони гудуть якось підозріло! У тебе вдома є парасолька? Я тебе дуже прошу: принеси її сюди і ходи з нею під деревом, а сам увесь час зиркай на мене та примовляй: "Ов-ва-ва! Здається, збирається на дощ!.." Гадаю, бджоли тоді нам краще повірять. З ними так тільки й треба чинити!..»

Хіба це не чудовий приклад проактивності, бажання досягти мети, незважаючи на «осину» небезпеку, необхідність повітряної кульки та «купання» в багнюці, парасольки, страх висоти та падіння..? Адже мета – вона завжди така солодка, проте така важкодоступна.

Нехай же ваша проактивність буде більш ефективною та менш болісною!

Стаття опублікована в журналі "Обучение персонала"

Фото: www.followsteph.com/2007/12/