Ірина Прянишнікова: «В Китаї та Малайзії люди не ділять свою країну на Схід та Захід»

Ірина Прянишнікова – координатор з розвитку приватного ринку дитячих вакцин в Україні, Молдові, Білорусії, країнах Середньої Азії та Кавказу (компанія GlaxoSmithKline), а також учасниця МВА-туру kmbs в Китай та Малайзію у травні 2009 року. Ірина Прянишнікова поділилася своїми враженнями та управлінськими висновками після МВА-туру, також розповіла про те, як можна використовувати досвід провідних азійських компаній для підвищення ефективності вітчизняних підприємств.

Innovations: Що Вас найбільше вразило під час навчального MBA-туру в Малайзію та Китай?

Ірина Прянишнікова: Перше, що вразило - великий відсоток населення Малайзії, незалежно від віку, розмовляє по-англійськи. Для них - це мова міжнаціонального та міжнародного спілкування. Як виявилося, держава підтримує цей вектор і стимулює людей вчити мову.

Ще один важливий момент – коли ми вийшли на вулиці Малайзії та почали спілкуватися з простими людьми, кожен громадянин знав глобальну ціль країни до 2020 року. Я сумніваюся, що багато українців зможуть сказати (і «версії» збігатимуться) – де наша держава хоче бути через 11 років.

В Малайзії живуть люди, які представляють 3 різні культури – китайську, малайську та індуїстську. На перший погляд між всіма трьома національностями повинно бути багато відмінностей, але кожен із етносів намагається знайти спільну точку взаєморозуміння. Зважаючи на те, що вона не може бути в культурній площині, її шукають економічних аспектах. Китайці, малайці, індуси - всі вони об’єднані ідеєю удосконалення країни та просування її на глобальному ринку.

В Китаї вражає швидкість змін. На східному березі річки Хуанпу китайці забудували новий район Пу Дун (трохи схожий на лівий берег в Києві) всього за 10-15 років і будівель менших, ніж 30 поверхів – майже немає. Повністю створена інфраструктура, дороги. Навколо всіх будинків, які зібрані в блоки по 10-20 будівель, насаджені дерева.

Також в Китаї вражає продуманість та швидкість реалізації завдань. Видно, що держава, колосальний людський ресурс (більше 1,3 млрд.) спрямовує на реалізацію тих завдань, які є пріоритетними для всієї країни.

Ще дивує працьовитість населення та вдячне ставлення до того, що маєш. Зараз у Китаї діє закон, який обмежує народжуваність. Якщо обоє батьків мають вищу освіту, вони можуть мати двох дітей. Люди в сільській місцевості можуть мати 2 дітей за умови, що першою була дівчинка. Всі решта «мають право» на 1 нащадка. Друга дитина в сім’ї, крім того, що на неї платять податок $5000, не є громадянином і не може претендувати на всі блага держави – освіту, медичне обслуговування. Якщо у батьків немає засобів, щоб відправити другу дитину навчатися закордон або ж оплатити освіту в Китаї, він чи вона буде «клієнтом» на фабрику. Під час навчального туру наша група відвідала швейне підприємство, на якому працює багато 20-річних дівчат, і на стінці був лозунг: «Працюй добре!». Таким чином кожна людина розуміє, що вона тут для того, щоб добре виконувати свої завдання та заробляти гроші, які він чи вона принесе у свою сім’ю. За таких умов питання не у духовному чи кар’єрному розвитку – кожен задоволений тим, що має.

Також дивує бережливе ставлення до природи. Китайський уряд заохочує виходити на місцевий ринок ті компанії, які приносять з собою зберігаючі технології. Якщо у тебе є інновація у сфері охорони навколишнього середовища, – ласкаво просимо в Китай, тут  тебе чекають та готові інвестувати у реалізації твого проекту.

Ще нас вразило ставлення китайців до здоров’я. В країні практично немає повних людей – всі в тонусі, роблять зарядку. В один із ранків ми з майстром у парку займалися китайською гімнастикою. Прості люди, які проходили мимо, зупинялися подивитися на нас і було видно, що їх не просто зацікавила велика кількість європейських туристів, які синхронно виконують вправи. Перехожі приєднувалися до нас та робили рухи за майстром.

Innovations: Які відмінності та схожості між Китаєм та Малайзією Ви помітили?

Ірина Прянишнікова: Перше, що є спільним у двох країн - пошук гармонії та співпраці в різнонаціональних державах. В Китаї та Малайзії люди не ділять свою країну на Схід та Захід, не розділяють її по національних та релігійних особливостях; навпаки – постійно ведеться пошук точок дотику, які лежать в економічній площині.

Другий момент – прагнення до економічного благополуччя. В кожній країні уряди мають програми, які просувають державу на глобальному рівні. Наприклад, в Малайзії ми були в державній компанії MDEС (Multimedia Development Corporation), яка забезпечує доступ до Мультимедійного Супер Коридору (Multimedia Super Corridor) та координує діяльність компаній, що працюють в IT-сфері та з мультимедійним контентом. В компанії є штат маркетологів, які відвідують глобальні конференції, де здійснюється PR Малайзії як стабільної країни, в яку можна інвестувати. Згодом, коли іноземні підприємства презентують свої ІТ-проекти, компанія MDEС координує розподіл завдань всередині країни – яка компанія реалізовуватиме той чи інший проект. Те ж саме і в Китаї – держава, як головний плановик, знає – що де слід побудувати, які зони розвивати і куди спрямовувати ресурси. Після цього населення реалізовує поставлені державою завдання.

Основна відмінність, яка впадає у вічі - релігійні аспекти життя. В Малайзії дуже сильним є вплив ісламу (ми навіть слухали лекцію про ісламські фінанси), а в Китаї –конфуціанства і даосизму. Релігія у двох країнах настільки сильно вплітається у бізнес, що, виходячи на дані ринки, слід обов’язково враховувати їх особливості.

Innovations: В Малайзії є візія країни до 2020 року. Чи не могли б Ви розповісти про це більш детально. Чи варто щось схоже реалізовувати в Україні?

Ірина Прянишнікова: Будь-яка компанія повинна мати цілі та чітке розуміння – що вона робить сьогодні, завтра, через рік, які кроки для цього потрібно здійснити та які ресурси використати. Аналогічно і з країною, адже вона, по суті, це велика компанія (або компанія – це маленька країна).
Люди, які управляють країною, повинні розуміти - куди цю «машину» рухати. В Малайзії кожен розуміє, що будує країну, яка до 2020 року повинна стати розвинутою державою зі знаннєвою економікою, для того, щоб перетворювати знання в дохід, причому не лише в галузях, пов’язаних з високими технологіями.

Чим зараз може похвалитися Україна з точки зору глобальності цілей – коментувати важко. Напевно, є такі галузі, де ми могли би бути №1 – в туризмі, в енергозберігаючих технологіях, але це не є завданням для конкретної особи, яка виїхала за межі України, побачила як живе світ, захопилася цим, повернулася на робоче місце і втілює побачене в життя.

Наші керівники, ті люди, які підуть в політику, повинні якомога більше їздити та спостерігати. Після цього – брати кращий досвід провідних країн та втілювати його в Україні. Ще мені здається, що в державі повинні бути масштабні PR-програми на рівні країни, ціль яких - донести до населення візію та стратегію країни.

Innovations: Як малайзійському уряду вдалося донести кожному громадянину ціль та візію країни?

Ірина Прянишнікова: Кожну малайзійську дитину ще у школі навчають - як бути громадянином Малайзії, які цінності сповідувати: сім’я – це святе; держава – це святе; треба оберігати цілісність країни. У всіх інститутах, через які проходить людина, – сім’я, релігія, школа, коледж, університет – всюди одні і ті ж ключові повідомлення. Таким чином, коли людина стає сформованою особистістю та приймає рішення, де працювати, всі базові цінності закладені уже в підсвідомості.

Innovations: Чи правда, що в Азійському регіоні Стратегія Блакитного Океану присутня практично в будь-якому аспекті життя?

Ірина Прянишнікова: Так, це правда. Коли ми були в Інституті Стратегії Блакитного Океану в Малайзії, нас вразила простота концепції. З однієї сторони – дуже важливо створювати додану цінність для споживача, з іншої сторони – скорочувати витрати. В результаті – у центрі буде інновація цінності, щось нове, створене за менші, порівняно з іншими компаніями, ресурси. Ще один важливий момент - коли компанія вирішує вийти на новий для себе ринок, варто скласти стратегічну канву, яка допоможе зрозуміти, що є важливим для споживачів та проранжувати ці фактори. В результаті - формується крива, яка відображає положення вашої компанії на ринку, порівняно з конкурентами. Після цього слід поглянути на розрив між Вашою кривою та кривими конкурентів. Якщо є точки, де розрив великий і ваша компанія є лідером, на них треба зосередити увагу та посилювати. Можливо, треба створити декілька додаткових пунктів, які будуть важливими для споживача, але ще не зайняті конкурентами. Таким чином розширюються межі ринку.

Ще - важливо шукати клієнтів там, де компанія їх раніше не шукала. Наочним прикладом цього є компанії Gillette. В той час, коли Gillette виходила на ринок, бритви купували багаті люди, які голилися щодня. Другим сегментом стали люди, які добували золото, працюючи в шахтах. У робітників не було можливості часто бритися, тому їм пропонували саме бритви Gillette. Споживачі, на яких ніхто не звертав увагу, - жінки. За рахунок сегменту жінок, яких раніше ніхто не сприймав як цільову аудиторію, Gillette розширила межі ринку.

Мені здалося, що всі компанії, які ми відвідували, застосовують Стратегію Блакитного Океану в трьох аспектах – створення додаткової цінності через зниження витрат; розширення меж ринку за рахунок пошуку та фокусу на важливих для споживачів факторах; пошук нових клієнтів в категоріях, які раніше не споживали товар чи послугу.

Як приклад, дуже цікавою є компанія Нірвана, яка в Малайзії вразила нас найбільше. Нірвана - це 100% приватний бізнес, який займається похоронними послугами. У фірми є 2 відокремлені території.
Перша – з будівлею практично в центральній частині міста. Приміщення побудоване як 5-зірковий готель по системі все включено. Розкішна атмосфера, шкіряні дивани...

Якщо у вашій сім’ї щось сталося і вам потрібні ритуальні послуги, ви приходите в компанію Нірвана. Тут пропонують все – омивання покійника (якщо релігія не дозволяє, щоб чоловічі руки торкалися покійної жінки, є спеціальний сервіс, де над тілом працюють лише жінки), наряди, гріб (нас вразив золотий гріб), урну. В Нірвані людина потрапляє в магазин, де можна вибрати будь-що – розкішні наряди, накладні нігті, колір лаку, прикраси – все те, що зазвичай роблять для живих. Також створені спеціальні кімнати, де відтворюються похоронні традиції різних народів.

Людина, яка хоче стати клієнтом компанії, платить певну суму грошей (близько $1800). Нірвана частину цих коштів витрачає на ритуальні послуги, іншу – кладе в банк. Після цього в банку накопичуються відсотки, за рахунок яких здійснюється догляд за могилою померлого. Таким чином, один раз заплативши, людина після смерті забезпечена хорошим місцем та форматом могили, яка гарантовано буде чистою та доглянутою.

Друга частина компанії – розкішна територія за містом, де відбувається поховання. Через те, що у різних національностей традиції та обряди різні, на даній території існують різні частини, де окремо поховані християни, окремо - мусульмани, також є спеціальна частина для зберігання урн, яка являє собою дракона, який спускається з гір, і з його пащі б’є водоспад.

Історія створення компанії є не менш цікавою. Раніше в країні було 2 типи цвинтарів. Перший - для простих людей, які не могли дорого платити за відповідні послуги. Як правило, він заростав бур’яном, за ним ніхто не слідкував. Другий тип цвинтаря – для багатих – з великою територією, парковою зоною. Організатори компанії Нірвана вирішили розсунути межі існуючих 2 варіантів і створити щось середнє – по ціні доступне для простих людей, а по красі та зручності – близьке до похорону багатих. Основна ідея Нірвани – створення парку покою, з паркову зоною, доглянутою та чистою, куди б можна було прийти та згадати померлого.

Зараз основні клієнти компанії – живі люди, які за життя купляють собі місця та оплачують відповідні послуги на майбутнє. Нірвана пропонує також послуги поховання тварин.

Innovations: Які ще компанії Вас вразили під час туру?

Ірина Прянишнікова: Компанія DiGi – оператор на ринку телекомунікацій Малайзії, який увірвався в трійку лідерів та хоче бути №1. Мене вразило ставлення до персоналу в цій фірмі. Офіс компанії - гарна будівля зі скла та бетону, яка знаходиться на розкішній території з фонтанами, водоспадами та кам’яними гірками, де люди можуть відпочити. У працівників фірми є можливість залишити своє авто не під палючим сонцем, а в закритому місці (в Малайзії +35 – це достатньо прохолодно).

В компанії є багато працівників call-центру, яким періодично потрібна зона, де можна побути одному. В компанії такі зони передбачені - туди можна прийти, посидіти, полежати, відпочити, розслабитися, побути в тиші. Коридори фірми також вражають – всі стіни «незвичайні»: або розписані працівниками та їхніми дітьми в межах певного проекту; або – прикрашені фотографіями працівників; або ж – оздоблені картинами, які зроблені власними руками, наприклад, із шматочків мішковини.

Усі інформаційні блоки (по-нашому – стінгазета) – це плазмові панелі, де в реальному часі змінюються події, важливі для компанії. Є дошка пошани для працівників, які відзначилися в різних підрозділах. Також є можливість харчування, однак для зниження витрат, компанія не утримує власну кухню, ці послуги – аутсорсять. У фірми є величезна крита зала для гри у баскетбол та волейбол. Є можливість масажу (в робочий час) для працівників, які втомилися, в тому числі - масажу стоп. Така атмосфера дозволяє працівникам бути максимально ефективними. Компанія іде їм на зустріч та всіма методами підтримує творчий та фізичний  потенціал команди.

Innovations: Під час туру Ви відвідували винну компанію Torres China, яка намагається продавати та просувати вино в країні, де його практично не споживають. Розкажіть, будь-ласка, про це більш детально.

Ірина Прянишнікова: Дійсно - в Китаї немає культури споживання вина. Місцеве населення розбавляє цей напій йогуртом або чаєм. Torres China - компанія, яка намагається просувати вино на китайському ринку, запросила менеджера з Португалії – дівчину, яка має виноробні корені, і все життя займається винним бізнесом. Компанія сфокусувалася на тому, що робить демонстрації – як правильно споживати вино та створює клубну атмосферу, завдяки якій кожен може прийти та долучитися до культури, яка не притаманна країні.

Innovations: В Китаї Ви відвідали технологічні зони в Суджоу. Наскільки щось схоже матиме перспективи в Україні?

Ірина Прянишнікова: Потрапивши у технологічну зону, складається враження, що ти у майбутньому – величезна територія, в центральній будівлі зібрані розробки провідних компаній світу, які запросив китайський уряд. В технологічних зонах інноваційний досвід міжнародних корпорацій переплітається з творчими ідеями місцевих працівників.

У Суджоу складається враження, що потрапляєш на фабрику інновацій. Після розробки, інновації одразу проходять тестування на прилеглій території; згодом - обираються адекватні, які імплементуються в життя.

В межах даного центру будуються будинки, де працівники отримують квартири. Все для того, щоб людина, яка працює в технологічній зоні – творила, генерувала нові ідеї та була зацікавлена у їх швидкій імплементації.

Наша країна повинна прагнути до всього кращого. Є речі, до яких можна ставитися скептично, але ми всі повинні пам’ятати - у світі є багато хорошого досвіду і треба намагатися втілювати його в життя. Кожен на своєму рівні. Якщо кожен робитиме один маленький крок на зустріч світлому майбутньому нашої держави - ми всі разом опинимося в цьому світлому майбутньому.

Innovations: Всі кажуть, що потрібно боятися конкуренції зі сторони китайських компаній. А чи можна з ними співпрацювати?

Ірина Прянишнікова: Звісно. Цьому є хороші приклади. У кожної країни є своя точка диференціації, в Китаї – це зниження витрат завдяки дешевій робочій силі.

Ми були в компанії, яка шиє кепки та панами. Підприємство пропонує тісну співпрацю з метою зниження витрат. Китайці часто повторюють - дайте нам ресурси, а готову продукцію ми зробимо самі, яку захочете; віддамо її вам і при цьому самі на ній заробимо. Тому, я вважаю, що більшість можливих проектів Україна-Китай лежатимуть саме в площині зниження витрат.

Innovations: Якими є Ваші ключові управлінські висновки з навчального туру?

Ірина Прянишнікова: Багато управлінських висновків стосуються Стратегії Блакитного Океану. Дуже важливо підвищувати цінність свого товару для споживача, знижувати витрати, шукати клієнтів серед тих людей, хто раніше клієнтом не був, розширювати межі існуючого ринку, будувати стратегічну канву і, якщо вона була одного разу побудована, періодично її переглядати.

Innovations: Якби Вам запропонували вибір – Ви б жили в Китаї чи Малайзії?

Ірина Прянишнікова: Я б жила в Україні, бо я - патріот своєї країни. Я хочу, щоб «рай» був тут, і я докладу всіх зусиль, щоб у своїй країні самою бути щасливою, зробити щасливими своїх дітей і здійснити максимально для тих людей, з якими я буду взаємодіяти протягом життя.

Розмову вів Різенко Олександр