Олександр Караван - директор компанії "Комел" та один з учасників міжнародного туру Президентської MBA kmbs до США та Канади, який проходив у жовтні 2007 року.
В інтерв'ю читайте про бізнес-агресію американців, інноваційний потік у США, технопарки при університетах, венчурні капітали та компанії, які купують інновації. І, звичайно, про управлінські висновки для українського бізнесу: чим актуальні такі бізнес-моделі для наших компаній, і з чого повинні починати менеджери, щоб створити український "конвеєр" інновацій.
Innovations: Що Вас найбільше вразило під час туру то США та Канади?
Олександр Караван: Що найбільше вражає в США, так це зацикленість людей на бізнесі. Люди марять бізнесом, марять заробити гроші і постійно думають про це. Бізнес-середовище дуже активне. Дійсно, можна сказати, що американці живуть для того, щоб працювати.
Пояснення такої проактивності можна знайти в історії. Американське суспільство почалося з «великих перегонів» амбітних людей. Деякі європейці виїздили на неосвоєні землі, де звичайно виживав та перемагав найсильніший. Ці «великі перегони» почалися з освоєння земель – хто далі піде, хто більше територію візьме собі під ранчо, хто краще облаштується. Була свобода, не було державного регулювання, не було ніяких рамок, обмежень, все залежало тільки від активності та здібностей особистості. Цей дух загартувався, і сьогодні мотивує американців будувати своє життя і свій бізнес, активно рухаючись вперед: такий собі «Go-Go West».
І: А чим Канада суттєво відрізняється від США?
О.К.: У Канаді не відчувається така бізнес-агресія. Це країна, яка має більш спокійний бізнес-менталітет. Важко сказати, чому так сталося, адже історично ці країни мають ті ж самі витоки.
Канада інша, і ця відмінність, в першу чергу, у тому, що тут не грає таку значну роль великий бізнес, як в США. Канада - країна більш соціально орієнтована, з більш високими податками. Це призводить до того, що великий бізнес покидає Канаду, для нього кращі умови створені в США. У той же час, в Канаді великий процент малого та середнього бізнесу, який слугує для задоволення потреб його власника, дає йому кошти для нормального життя. Якщо власнику живеться комфортно з певним розміром бізнесу, він не намагається виходити з цього стану комфорту, а залишається в тих рамках, в яких перебуває його бізнес. Нема прагнення заробляти чи творити більше ще й тому, що в Канаді прогресивна податкова система і, напевно, вона частково де мотивує це робити.
Хоча податкова система – це лише один з елементів того соціуму, який ми називаємо Канадою. Тому що на базі податкової системи там вже будується і соціальна захищеність, й відмінний від США моральний клімат в суспільстві. Це дешевше навчання в університетах, частково безкоштовне медичне обслуговування, і т.д. Все це формує певний менталітет людей, який відмінний від менталітету американців.
Тому можна говорити про існування двох бізнес-моделей: перша - більш агресивне бізнес-середовище США, де аутсайдер може втратити все і бути викинутим на вулицю; а друга - це захищена Канада. Я думаю, що на одному континенті ці країни дозволяють людям вибрати те середовище, де вони почуваються комфортніше. Бізнесмени, з якими я говорив в Канаді, не хочуть жити в США. І я думаю, бізнесмени з США не захотіли би їхати в Канаду і платити там великі податки. Канада – це такий собі соціально захищений острів на американському континенті, який доповнює агресивні США.
І: Якщо ми говоримо про інновації, то світовим центром їх генерування є саме США?
О. К.: Так, я вважаю, що в США є все необхідне, щоб інновації ефективно генерувалися. Там створена ціла система, генерування потоку інновацій.
Перш ніж описати увесь цей потік, важливо зрозуміти де його джерело і куди він прямує. Потік інновацій генерується великою кількістю високоінтелектуальних, талановитих людей, які зараз проживають в США. І тими талантами, які США постійно шукає по всьому світу. З іншої сторони, в США існують великі транснаціональні компанії, великі бізнеси, які досить агресивні, досить амбітні, і потребують постійних інновацій, задля виживання, конкурентоспроможності на міжнародному ринку. Така конкуренція в інноваційній сфері особливо відчувається між США та Японією. Між ціми двома країнами йде постійно змагання за лідерство у розробках нової сучасної техніки та товарів.
Якщо говорити про США, то там знайдене цікаве поєднання переваг великого бізнесу, що задає стратегічне русло інноваційного процесу, з перевагами малого бізнесу, гнучкого, креативного в прийняті рішень, здатного працювати над самими ризикованими проектами.
Інновація повинна пройти певні стадії від ідеї через її комерціалізацію до уже технічного зразка, до того рівня, коли вона може бути запущена у виробництво, і бути спожитою на ринку. Ця стадія комерціалізації і виготовлення перших екземплярів дуже важко піддається регулюванню, формалізації і як правило не може ефективно протікати в зарегульованих середовищах великих компаній. Малий бізнес зі своєю гнучкою, не такою формальною структурою має значні переваги на даному етапі.
У свою чергу, такі великі корпорації, як IBM чи Microsoft, зацікавлені в купівлі нових ідей через патенти, або через придбання тих компаній, які спромоглися реалізувати креативні ідеї у вигляді продукту і відповідно володіють необхідними знаннями та фахівцями для налагодження виробництва. Компанії-гіганти можуть при цьому концентруватися більше на маркетингу, продажу і заощаджувати час і кошти на власних дослідженнях та розробках.
І: Як саме працюють системи юридичної захищеності та ринку капіталу в США, що дозволяють настільки ефективно продукувати інновації?
О.К.: Залучення капіталу – це досить цікава тема, адже питання полягає в тому, як саме на початкових етапах переходу від ідеї до бізнесу можна спрогнозувати перспективність тієї чи іншої ідеї, спрогнозувати всі ризики, пов’язані з її реалізацією. Цей етап найважчий для зовнішнього інвестування – початкова стадія бізнесу, який, як правило, немає чітких перспектив, немає нічого, що може служити, наприклад, завдатком за кредит. Інвестори на даному етапі повинні вірити в щось. Вірити в людину, яка керує даним бізнесом, вірити в ідею, в інновацію, з якої починається розвиток компанії . Звичайно, потрібні певні експертні оцінки, повинні робитися певні домовленості щодо того, які зиски отримає інвестор. Це можуть бути доля в бізнесі або певні права на патент.
У США існує широке коло бізнесменів, різних фондів, які інтенсивно, в різноманітних формах фінансують малий бізнес на етапі його започаткування. У поєднанні з ринком інновацій, наявністю великого досвіду у сфері генерації ідей, їх комерціалізації (це навіть можна назвати менеджментом інновацій), пропозиція інвестицій підвищує ймовірність успішної реалізації ідей і, відповідно, зменшуються їх загальні ризики.
При фінансуванні інновацій на початковому етапі основний зиск буде отриманий лише після того, коли ідея буде реалізована, і бізнес розвинеться до певного рівня. Тому велику роль відіграють юридичні гарантії, юридичне оформлення всіх цих домовленостей на початковому етапі. У США інвестор та власник ідеї отримують гарантії, що ідея не буде вкрадена кимось іншим, коли буде доведена до комерціалізації, що бізнес не буде вкрадений чи переведений в інші країни, і т.д. Тому американці надають юридичній стороні величезну роль, і зрозуміло чому. Це також зменшує ризики фінансування проектів на початкових стадіях. Таким чином, в мене склалось враження, що в США бізнес інновацій не розглядається, як дуже ризикований, не прогнозований, а є досить привабливий і приносить значно більшу віддачу на вкладений капітал в порівнянні з інвестиціями в традиційний, стабільний бізнес.
І: Чому існує така величезна пропозиція капіталу в США?
О.К.: Капітал існує в будь-якій країні. Капітал скрізь шукає вигідні інвестиції. Оскільки в США існує бізнес на інноваціях (фактично, бізнес на бізнесі), там достатньо поширений венчурний капітал. Мова йде про вкладення коштів на початкових стадіях розвитку компанії, доведення її до комерційної вартості, а потім продаж цієї компанії.
У США існує великий ринок для продажу бізнесу, який створюють великі, транснаціональні компанії. Тому на цьому можна заробляти непогані гроші. Є певні свої ризики такого бізнесу, на які не можуть піти банки, тому це залюбки роблять венчурні капіталісти, «Ангели», які здавалось би вкладають гроші в ніщо, отримуючи спочатку лише часткові юридичні права на сумнівні речі, але з часом ці химерні ідеї починають наповнюватися багатьма мільйонами доларів. Венчурні фонди – це великий бізнес.
І: Зараз багато говорять про технопарки в Україні. Розкажіть, будь ласка, про відвідування технопарку в Чикаго.
О.К.: Технопарк – це один з елементів інноваційного бізнесу, який існує в США, який має всі компоненти для того, щоб стадія комерціалізації ідей проходила максимально ефективно. Технопарки, як правило, будуються на базі університетів. Як нам сказали, практично кожен університет США займається комерціалізацією інноваційних ідей та їхніми продажами.
Що таке технопарк? По-перше, є університет, куди вступають молоді, креативні студенти. По-друге, є професори, викладачі, які можуть надати свій досвід для розвитку ідей, які генеруються в цьому середовищі. Не вистачає лише підприємств, які можуть ці ідеї реалізувати, із виробництвом, персоналом і т.д. Тому університети створюють сприятливі умови, щоб такі компанії могли розміщуватися на їхній території, (наприклад, в 2 рази менша оренда, інші пільги). Так створюється технопарк: з однієї сторони, генератор ідей, експертна база, а з іншої сторони, компанії, які можуть доводити ці ідеї до практичного використання і зацікавлені в їх реалізації. Все це замикається на території університету, і чудово працює.
У технопарках зацікавлені всі: і ті, у кого є ідея (адже вони розуміють, що просто мати ідею замало, потрібно ще й втілити ідею в продукт, який буде корисним для споживачів); з іншої сторони, є невеликі компанії, які можуть ці ідеї ефективно матеріалізувати. Як правило, сторони розділяють доходи у співвідношенні 50\50. 50% належить власнику ідеї, решта - університету і задіяним компаніям. Така система всіх влаштовує і чудово працює. Заробляє університет, залучені компанії та власник ідеї.
І: Тобто, хто інвестує на початковій стадії розвитку бізнесу: університет чи підприємства, яких залучають в технопарки?
О.К.: Початкову, найтяжчу стадію фінансування часто здійснює університет. У нього є відповідні кошти, фонди, і таке інвестування дозволяє бізнесу швидше проходити цей етап.
Що стосується компаній, які залучені до технопарку, то часто їхніми власниками є люди, які працюють в даному університеті. Ті ж самі викладачі мають по 5-10 своїх компаній. Вони встигають і викладати, і працювати на цих підприємствах. Ці компанії я розглядаю як хороших помічників для креативних людей. Хоча й самі вони також повинні бути креативними, щоб реалізовувати ідеї.
Значна частина ідей, які зароджуються в університетах, іде від студентів, яких професори шукають в різних куточках світу, запрошують на навчання в свій університет, тому що вбачають в них джерело креативності, відповідно джерело для подальшого заробітку університету.
І: А як відбувається процес відбору ідей? Адже, напевно, у технопарку генерується багато різних ідей, проте не всі вони отримують фінансування.
О.К.: Звичайно. Щоб відібрати ідею, потрібна експертна оцінка. Одному інвестору дуже важко зробити якісну оцінку ідеї. Як правило, він компетентний лише в певній галузі.
Існують венчурні фонди, чи організації «Ангелів», де збираються люди, які є фахівцями різних напрямків, які організовуються для того, щоб спільно інвестувати в ідеї. Ймовірність того, що ідея буде реалізована, у такому випадку підвищується.
У технопарках при університетах умови, я сказав би, ще кращі, тому що там існують ще більші кола фахівців. Для того, щоб провести експертну оцінку ідей, їм не потрібно шукати експертів «ззовні».
І: Чи можуть такі технопарки працювати в Україні і, якщо можуть, чому не працюють?
О.К.: Коли ми говорили, чому вони працюють в США, то всі ці чинники відсутні в Україні.
По-перше, у нас відсутня достатня юридична захищеність. У нас досить важко якісно захистити свою ідею, і на 100% бути впевненим, що в тебе її не вкрадуть. По-друге, в рамках України не існує великого капіталу, якому ці ідеї вкрай необхідні, немає великої кількості українських компаній, які виживають за рахунок своєї інноваційності. Великі компанії, які існують в Україні, так чи інакше більш ресурсні. Тому і немає такого попиту на інноваційні розробки. По-третє, в Україні ще не сформований інвестиційний бізнес у вигляді, скажімо, функціонування біржі. У нас досить складно продати компанію та оцінити її ринкову вартість. Українська біржа ще дуже далека від досконалості.
Фактично, відсутні всі основні чинники, які являються рушіями інноваційного потоку в США. Але з іншої сторони, я не бачу майбутнього України, якщо ми не станемо на цей інноваційний шлях. Тому що конкурувати з азіатськими виробниками буде важко. А вже виходить на арену Індія, незабаром очікується Африканський континент. Тому шансів боротися за виробництво на світовому ринку в України фактично нема. Тим більше, привабливість такого шляху для України і для мене є низькою: якщо ми будемо конкурувати з тими ж Китаєм та Індією, то будемо жити так само, як ці країни. А для України хотілося би кращої долі і трохи кращого заробітку, ніж той, який може принести виробництво.
І: Тобто, ми говоримо, що Україна повинна рухатися в сторону розвитку інновацій і, так би мовити, або ми на околиці, або в світовому співтоваристві інноваторів?
О.К.: Звичайно, на традиційному виробництві можливості заробляти гроші будуть обмежені виробниками Китаю чи Індії. Якщо ми станемо на інноваційний шлях, то люди зможуть заробляти відповідно до своїх здібностей, своєї креативності. Я думаю, що українці мають шанси в цьому стати кращими за китайців, і відповідно заробляти більше. Це справа майбутнього і тих амбіцій, які ставить перед собою Україна.
І: Якби Ви були відповідальні за розвиток інновацій в Україні, з чого почали би, в першу чергу?
О.К.: Я почав би працювати з університетами. На мою думку, в Україні є середовище, яке може генерувати ідеї. І ці ідеї генеруються. Справа в тому, що в Україні абсолютно відсутній наступний крок за ідеєю – її комерціалізація. Потрібно зробити «місток» між бізнесом та університетами.
Я би розвивав експорт інновацій, оскільки попит в межах України надто малий. А за кордоном уже сформований ринок, який цінує інновації досить дорого. У цьому випадку нам потрібна державна підтримка, щоб університети були зацікавлені створювати моделі технопарків у себе.
Створення технопарків буде плюсом і для студентів, адже якщо вони під час навчання зможуть реалізовувати свої ідеї, то отримують чудовий бізнес-досвід. Це справа не лише продукування хороших інновацій, але й продукування хороших бізнесменів в Україні.
І: Які, на Вашу думку, є плюси в Україні в порівнянні США, які можуть вплинути на розвиток інноваційних галузей?
О.К.: Велика перевага України – геополітичне положення. Україна зараз межує з Євросоюзом, який являється великим ринком дорогої робочої сили, і для України сам Бог велів ефективно використовувати цей ринок. Європа старіє, їй потрібно буде все більше послуг, сервісу. Вона буде все більше споживати та менше виробляти, тому треба дивитися на Європу та використати цей ринок для свого розвитку.
Україна і США мають різні етапи розвитку ринку і національного бізнесу. Важко сказати, що в нас краще. Напевно, можна виділити такий аспект, як хаос. Він в деякій мірі є перевагою, тому що в нас менше правил, менше обмежень, або ці обмеження обходяться швидше, ніж в США. Це несе свій негатив, але має й свій позитив. Наприклад, американці дуже бояться працювати з Китаєм. Вони не звикли, що юридичної бази фактично немає, і що все тримається на приватних зв’язках. А для України, як і для Китаю, це звична реальність. Тому не виключено, що для пошуку партнерів українському бізнесу варто дивитися і на Далекий Схід.
І: Які Ваші особисті управлінські висновки після цього туру?
О.К.: Майбутнє за інноваціями. Якщо існує довгострокова стратегія розвитку компанії, то вона повинна базуватися на інноваціях. Потрібно розуміти, звідки будуть братися ті ідеї, які будуть робити компанію конкурентоздатною на глобальному ринку. Або треба створити відповідне середовище всередині компанії, або шукати можливості покупки на ринку таких ідей.
Для мене основне завдання – на даному етапі розвитку компанії шукати тих людей, яким подобається творчість, подобається генерувати щось нове, втілювати це нове в життя.
І хотілося би все-таки взяти участь у створенні технопарку в Україні.
05.11.07
до друку
