Ігор Макаренко - віце-президент з аутсорсингу компанії «Софтлайн» та один з 65 учасників навчального MBA-туру kmbs до Індії та Китаю. Протягом 29 квітня-10 травня учасники начального МВА-туру знайомилися з бізнес-культурою Індії та Китаю, навчалися у провідних азійських бізнес-школах та відвідували прогресивні компанії цього регіону.
У інтерв’ю для innovations.com.ua Ігор Макаренко поділився враженнями після МВА-туру, а також розповів про можливості співпраці українських та азійських компаній.
Іnnovations: Що Вас найбільше вразило під час MBA-туру до Китаю та Індії?
Ігор Макаренко: В Індії вразили контрасти Бомбею. Сучасні будівлі та готелі розташовані поряд з гетто та людьми, які живуть на обочині дороги. Незважаючи на ціну землі у місті як мінімум в $10 000 за м2, володарі будівель, які своїм виглядом нагадують про післявоєнну розруху, а по розмірах квартир - “шпаківні”, настільки цінують сімейну спадщину, що не поспішають їх продавати.
Вразив дорожній рух у Індії, де їздять багато маленьких авто, які часто рухаються не по правилах, але не створюють ніяких аварій. Таке враження, що вони «нутром» відчувають дорожній рух і перетворюються на його органічну частину. Автобусам це робити складніше, тому в них є “навігатор”, який постійно слідкує за дорожнім рухом на протилежній стороні автобусу, вибігаючи на дорогу щоб перекрити рух і дати автобусу повернути чи проїхати по складній ділянці шляху.
Особливо вразив старий Делі, де на вулицях 3-х метрової ширини якимось чином існує двосторонній рух пішоходів, мотоциклів та «велорікш». Зверху його доповнює рух мавп, які панують на електричних кабелях, підвішених в декількох метрах над землею.
У Шанхаї більше 3000 будівель вище 100 метрів. У цьому місті добудовується найбільший у світі хмарочос. Це активне місто з великими амбіціями, відкрите до зовнішнього світу.
На побутовому рівні вразили ціни в Шанхаї, які не поступаються європейським.
І: Які Ви помітили схожості і відмінності бізнес-культур Індії та Китаю?
І.М.: Обидві культури дуже відмінні від західних, також ці економіки швидко розвиваються. Все інше у бізнес-культурі Індії та Китаю відрізняється.
В Індії бізнес-культура має корені в торгівельній касті, де бізнесом поколіннями займається вся сім’я. У мене склалося враження, що індійцям важливо “показати себе” своїм родичам, а китайцям — показати себе світові.
Орієнтація на внутрішній ринок диктує Індії відповідну стратегію розвитку - це товари та послуги за найнижчою в світі ціною. І вони демонструють у цьому чудеса. Китай розвивається швидше, тому що його ринок — цілий світ. Але він й більш чутливий до світових фінансових проблем.
На персональному рівні індійський бізнесмен більш відкритий. Він спочатку стає партнером, а потім другом. У Китаї навпаки - чужинець може бути лише покупцем. А щоб стати партнером, спочатку треба увійти у вузьке коло довірчих осіб, на що потрібно багато часу. Хто пробував інакше, частіше за все потім був обманутий, адже в Китаї немає культури судової влади. Тисячоліттями все вирішувала людина, яка мала владу. У Індії ж навпаки — судова влада працює, хоч і корумпована. До речі, корупція - це ще одна спільна риса цих країн.
І: Як Ви можете оцінити продуктивність індійських і китайських менеджерів?
І.М.: Індія є попереду в якості менеджменту, але Китай швидко наздоганяє. Щодо успішних компаній обох країн, то вони не дуже відрізняються за продуктивністю. Індія попереду в сервісних компаніях, а Китай - у виробництві.
У Китаї ще домінує менталітет “зроби щось дуже добре та недороге, і не треба витрачати час на пошук покупців — вони прийдуть до тебе самі.” Але це змінюється, і це доводить зростаюча кількість бізнес-шкіл та МВА-випускників.
Система навчання в Китаї створила величезну конкуренцію між учнями. Діти навчаються по 12 годин на день, щоб із 100 балів набрати 140, тому що для них - це перепустка у кращий світ з безкоштовним навчанням в університеті та високооплачуваною роботою.
На мою думку, індійці більш флегматичні, а китайці більш активні. Проте китайці потребують жорсткого адміністративно-командного управління: якщо в компанії немає чіткого контролю, вони добре не працюють, використовуючи кожну нагоду працювати менше за ті ж самі гроші.
Китайцям потрібні дуже чіткі інструкції та детальний розпорядок дня. Китаєць не зробить дії, яка вимагає творчості. Адже це подавлялося у культурі – китайці виконують лише інструкції. Пройде час і це також зміниться, але зараз це так.
І: Ви відвідували технологічну зону Суджоу у Китаї. На Вашу думку, чи можливо і доцільно робити такі зони в Україні?
І.М.: Суджоу - це технологічна зона, яка була рисовим полем, а зараз це територія з великою кількістю підприємств. Фірмам потрібні робітники, тому біля зони почалися зводитися будинки. Так утворилося місто.
У цій зоні багато виробничих підприємств. Практично 95% вільної землі вже віддано під виробництво, і такий спосіб розвитку вже вичерпав себе. Тому влада почала розвивати сервісний сектор. Сьогодні в зоні вже працює близько 400 комп’ютерних компаній, хоча Суджоу - це місто з населенням у 3 млн. осіб, що за китайськими мірками дуже навіть скромно.
В Україні таку практику застосовувати не тільки доцільно, але й дуже бажано. Але сьогодні це можливо лише теоретично. Реально я не бачу можливості створення таких технологічних зон в нашій країні у найближчому майбутньому, тому що це потребує активної участі держави. Але політики поки що зайняті іншими речами. Нема коли готуватися навіть до Євро-2012, не те що зайнятися стратегічними речами.
До того ж у нас існує ще одна проблема. В Україні є дуже талановиті спеціалісти, але освіта в ІТ-індустрії не досягла потрібного рівня, тому що викладачі, які заробляють малі гроші, не можуть забезпечити якісний навчальний процес.
В Україні немає хорошої ланки між бізнесом та університетами. Наприклад, в Індії компанія Tata Consulting, в якій працюють 100 000 програмістів, купує коледжі. Вона уже придбала 4 коледжі, в яких проводять реформування освіти максимально під потреби бізнесу.
І: Під час МВА-туру Ви були учасником курсів «Ведення бізнесу в Китаї» в бізнес-школі EM-LYON та «Ведення бізнесу у Індії» в бізнес-школі SPJIMR. Які у Вас з’явилися ідеї для співпраці з компаніями цих країн?
І.М.: Наприклад, компанія Tata Consulting історично була орієнтована на експорт. Зараз внутрішній ІТ-ринок Індії стає все більш розвинутим, і це особливо стосується державного сектору. У нашої компанії «Софтлайн» є хороший досвід виконання проектів для українських державних органів, тому ми почали діалог з Tata Consulting щодо спільних розробок ІТ-рішень для індійських державних органів влади.
Ще один напрям – співробітництво з такими компаніями як Tata Consulting на європейському ринку. Ця компанія уже має непогані позиції на цьому ринку (обсяг продажів у Європі - $1,5 млрд., що складає 26%). І компанія у зв’язку з рецесією в США хоче більше розвиватися у Європі. Наше географічне розташування та здатність добре розуміти як європейську, так і азійську культуру робить нас потенційно цінним партнером.
Китай зараз активно спрямований на Японію, адже їхні культури та мови схожі. Китайці не дуже добре володіють англійською мовою, що заважає їм розвиватися на європейському та американському ринках. Тому їм легше почувається на японському ринку. Але японці – це хлопці, які дуже добре рахують гроші, і зараз В’єтнам пішов дорогою Китаю, пропонуючи найнижчі ціни. Тому китайці шукають інші ринки, і ми вибрали одну китайську компанію, якій зараз даємо тестове завдання. Якщо робота буде виконана добре і співвідношення ціни та продуктивності нас влаштує, то ми будемо створювати з цією компанією альянс для роботи на ринках США та Європи.
І: Як Ваша компанія збираєтеся конкурувати з індійськими та китайськими компаніями на глобальному ринку?
І.М.: Перш за все, у ціновому діапазоні ми у виграші. У Індії ІТ-рішення схожої якості коштують дорожче. Тому в цьому плані конкуренції ми не боїмося.
Але ми більше думаємо не про конкуренцію, а про співпрацю. І моя поїздка була націлена на те, щоб зрозуміти, як можна співпрацювати з місцевими компаніями на азійському ринку, та як побудувати з ними синергію для розширення бізнесу на глобальному ринку.
І: Ви говорите, що українські ІТ-рішення коштують дешевше, ніж індійські. Тобто, теза про дешеву робочу силу в Індії та Китаї не настільки однозначна?
І.М.: У Китаї зараз робоча сила дешевша, ніж в Індії та ніж в Україні. Щодо Індії, то мій колега працює в компанії, яка має близько 50% працівників в Україні, а інші 50% - у Індії. Середня зарплатня їхніх співробітників в Індії та Україні однакова, але індійські початківці коштують дешевше, а професіонали – дорожче. А в Китаї хоч ціни нижчі, але з ними дуже важко комунікувати, і їм не можна лишати місця для фантазії.
І: Які Ваші головні управлінські висновки після навчального МВА-туру до Індії та Китаю?
І.М.: Багато хто лається на китайців за те, що вони не захищають інтелектуальну власність. Але я зрозумів, що у китайців не було іншого виходу. Вони і досі б голодували і не мали б ніякого розвитку економіки, якщо б не ігнорували права на інтелектуальну власність. Крім того, вони ніколи не мали справи з захистом інтелектуальної власності - цього просто нема в їхній культурі. І тому я не віддавав би зараз коштовні знання китайським компаніям.
У Китаї нерозвинена юридична система, тому що в історії не було ніяких судів, адже в Китаї було верховенство влади. У Індії є багатолітня історія судів, але вирішити законно питання у них теж непросто через корупцію.
Державне керівництво регіонів Китаю зацікавлене матеріально у розвитку регіонів, тому що їхня премія визначається за певними показниками розвитку місцевості. І таку практику гарно було би застосувати в Україні.
02.06.08
до друку
