Креативність. Крок за кроком

Дейв Аллан, автор книги "?WHAT IF!", сказав: "Креативність – як баскетбол: тренований гравець завжди влучить у кошик більше, ніж новачок". Чи означає це, що творчості можна навчитися? Більшість відповість: «Звичайно, що ні.» Творчість – це ж щось високе, неземне. Це коли ти ходиш між людьми, дивишся на воду, вогонь, сніжинки, і чекаєш, коли прийде муза...

Але виховувати у собі творчість можливо. Дейв Аллан, про якого зазначалося вище, у своїй книзі описав 6 кроків, які забезпечують створення креативної компанії. Слід зазначити, що Дейв не єдиний, хто вважає, що творчість – це робота, а не очікування чуда. Відомий хореограф Твайла Сарп (Twyla Tharp), володарка 2 нагород «Еммі», автор більше 130 танців, також підтримує цю точку зору.

Сьогодні у суспільстві міцно закріпилось переконання, що лише обрані люди народжуються творчими та артистичними. Генетика уже декілька років працює над тим, щоб раціональними та логічними фактами довести протилежне – творчими є всі, головне – працювати над цими задатками та розвивати їх у собі, а не просто дивитися як падає дощ та очікувати на музу.

На жаль, суспільна думка є надто сильною, щоб її зруйнувати одними лише гіпотезами. Людству потрібні факти, які б довели протилежне. А тим часом, поки їх немає, у більшості працівників є дуже хороші виправдання, чому вони не створили чи не ініціювали створення чогось нового, не втілили в життя інновацію, не вигадали нового проекту. Так само і під час прийому на роботу, рекрутери мають хороші аргументи, чому вони не змогли знайти творчу особу з геніальними ідеями: по-перше, їх же так мало; по-друге, як цю персону визначити?

А допоки таких наукових фактів немає, залишаються одні припущення, які базуються на персональному досвіді різних людей, однією із яких є Твайла. Цей геніальний хореограф переконана, що креативність може створити кожен у собі самостійно, це – не дар, а важка робота.

Креативність – це щось таке, що приносить насолоду, і цю насолоду може відчути кожен. Твайла переконана, що артист, який страждає у пошуках музи – це нісенітниця. Кожен із нас може бути креативним, але для цього потрібно готуватися, ходити на тренування – регулярно, старанно. Іншого шляху немає.

Думка, що бізнес не може бути креативним - хибна. Найкращі артисти є надзвичайно практичними (натренованими) та прагматичними. Найбільш креативні художники займаються такими приземленими речами як змішування фарб, грунтування полотна, вони вивчають принципи побудови композиції, нанесення ліній, розміщення фігур. Ще одним хорошим прикладом може бути хореограф. Все, що є у розпорядженні людини, яка робить танцювальні постановки – це сировина. Але без відповідної підготовки хореограф не може побачити цієї сировини та зрозуміти, як її використовувати.

Зрозуміло, що люди народжуються із специфічними талантами (є думка, що талант – це коли людина робить все те ж, що й інші, але затрачає на це менше зусиль). У танцях можна побачити, що рухи одних є більш скоординованими, аніж інших. Навіть серед дітей є ті, які набагато вправніше справляються зі своїми кінцівками та знаходять їм цікаве застосування. Цього не вчать – це є в генах. Однак генетику не можна використовувати як певне виправдання: «Я не можу це зробити, оскільки генетично воно у мені не закладено». Подолати себе може і повинен кожен. Найкраща креативність – це результат кропіткої роботи.

Амадей Моцарт, наприклад, був сином Леопольда Моцарта - людиною із широким кругозором та мисленням, відомим в Європі подорожуючим композитором та вчителем. Так, першим везінням Амадея Моцарта став його батько. Одна це не означає, що він почав його копіювати та не був оригінальним. З іншої сторони, Моцарт і не цурався досягнень свого батька.

Біографія геніального композитора Йоганса Брамса гарно ілюструє, що для креативності та геніальності потрібно працювати, а не просто сидіти та чекати. Брамс був видатним композитором, через це його поважали інші митці, в тому числі і Бетховен. Однак до 40 років Брамс навіть не зміг випустити у світ свою першу симфонію. Якою ж тратою часу це було! А все просто – геніальний композитор був просто надзвичайно скромним та невпевненим у собі. Як тільки виникала нова ідея симфонії, одразу в голові з’являлася думка: «Чорт, моя перша симфонія не буде кращою, ніж Дев’ята симфонія Бетховена!» Якби Брамс так сидів і просто нарікав на свою важку долю, світ про його таланти так би і не дізнався. Але композитор обрав інший шлях – він не змирився з існуючим станом речей, почав працювати над собою та своєю творчістю і досягнув небачених вершин слави.

Якщо говорити про оригінальність, то Твайла Сарп переконана, що цим питанням не варто дуже перейматися. Чи робив хтось до вас те, чим ви зараз займаєтесь? Скоріш за все, відповідь буде ствердною. Але це ж не означає, що потрібно зупинитися, перестати рухатися вперед, обдумувати нові ідеї та плани. Просто не треба цуратися попередніх досягнень людства.

Справжнє навчання – це використання рішень та проблем інших людей. Це не є копіювання. Незважаючи на те, що у Жоржа Брака та Пабла Пікассо у певний момент їхньої творчості були дуже схожі полотна, вони були абсолютно різними митцями із різними цінностями, філософією та розвитком. Робота із одними і тими ж проблемами не є перешкодою для навчання, творчості та генерування чогось оригінального.

Стратегія створення новизни може бути різною. Наприклад, Твайла Сарп не зацікавлена постійно повторювати свій успішний досвід - танцювати одне і те ж. Твайла створює нові танці за цікавою методикою – після одного па вона вигадує інший, цілком протилежний до попереднього. Не можна дозволяти собі бути у зоні комфорту, бо тоді це буде єдиним, що ви хотітимете робити.

Зміни є двигуном роботи. Хоча є і інші речі, які здатні провокуватимуть нові ідеї. Твайла Сарп, наприклад, коли шукає слово у словнику, обов’язково читає також слово перед тим, яке вона шукаєте та після нього  - невідомо ж, звідки з’явиться наступна креативна та геніальна ідея. Зміни – це зусилля, сміливість, ініціатива, це не є чимось, щ стається саме собою.

Говорячи про зміни, не можна не згадати про помилки. Адже рано чи пізно будь-яка зміна призведе до того, що люди будуть припускатися помилок. Якщо постійно робити те, що добре знаєш та робиш, шанси на помилку будуть все меншими.

Справжня помилка є показником успіху в тому сенсі, що було випробувано певну новинку. Найкраще, звичайно, помилятися приватно – не на публіці. Наприклад, у танцях Твайли Сарп співвідношення помилок та успіху становить 6:1. Твайла створює у 6 разів більше матеріалу, ніж потім використовує в танці. Але цей невикористаний матеріал є необхідним для персонального успіху. Звичайно, інколи помилки можуть і будуть траплятися на людях - це дуже болюче, але навіть у такому разі це корисно. Це спонукатиме людину чи компанію зібратись з силами та створити щось нове та краще.

Отже, творіть, помиляйтеся та досягайте успіху. Головне – вірити в цей успіх!

Матеріал підготовлений на основі інтерв’ю
із хореографом Twyla Tharp,
Harvard Business Review.

фото Марії Яворської