Майстерність імпровізації

Немає сцени. Є умовна сцена — квадрат чорної матерії, на якому грають актори

Катя та Денис — типові жертви щоденного подружнього життя, яке їм обом вже остогидло, їхні сварки більше нагадують бої сумо — хто виявиться важчим на погані слова та «компліменти» іншій половині. На певному етапі сварки стає забагато, дія не змінюється, і режисер вже приготувався вдарити в долоні — зупинити гру. Здається, це відчула Катя. Молодчина, вона рятує ситуацію. Після чергового удару вона падає

як мертва. У-у-у-упс! Схоже, Денис цього не очікував. У нього був трохи інший сценарій. Він починає панікувати, занадто довго панікувати. І ще панікувати, І знову панікувати! Його фактично рятують Віталик та Сергій, які несподівано «вломлюються» в квартиру для проведення термінових слідчих дій.

Режисер: Трохи недобре. Треба буде із Денисом ще попрацювати. Глядачі не пробачать такого ляпсусу.

Тату, а хто такий шизофренік?

У Андре Моруа є дуже хороший приклад, який ілюструє багато з того, що написано у цій статті.

Вибиваючи асигнації на флот у парламенті, адмірал Нельсон, якщо йому відмовляли, зривав із себе капелюха, кидав його на землю, топтав та пригрожував, що піде у відставку. Але насправді у нього було два капелюхи: старенький, якого він надягав до парламенту, та інший, новенький, на кожен день.

Імпровізація народжена простим та елементарним фактом того, що ми живемо. Сім'я, робота, кар'єра, бізнес завжди вимагають від нас поведінки, певною мірою ігрової, а виграє переважно той, хто краще володіє ігровими навиками.

При народженні людина пізнає навколишній світ за допомогою ігрового інстинкту. Ми граємося все своє дитинство і таким чином пізнаємо світ. Ставши дорослими, ми фіксуємося в одній або кількох масках, які нав'язує нам суспільство або ситуація. Як в анекдоті: «Тату, а хто такий шизофренік? — Синку, це така людина, у якій із усієї різноманітності індивідуальностей залишилося жити лише дві».

Про те, що весь світ - театр, а люди в ньому - актори, не чув, напевно, лише глухий. Від того, наскільки ми вміємо входити в роль, грати та вірити в те, що ми граємо, залежить значна частка успіху в житті, роботі, взагалі у спілкуванні з колегами, друзями та незнайомими людьми. Багато залежить від того, чи ми будемо вести гру, чи вона поведе нас. Чи ми трохи схитруємо і не побоїмося виявити акторські здібності у потрібній ситуації, чи будемо прямолінійні, як це переважно буває.

Ми звикли вважати, що актором стають заради таких пафосних речей, як театр, квіти, оплески, глядачі. Який нонсенс! Акторами — хорошими акторами — стають насамперед для самого себе. Хтось ходить на незліченну кількість курсів Іноземних мов, бухобліку, розвитку ораторських здібностей, проте мало хто починає розвивати у собі характерні для людини акторські задатки.

На вересневих заняттях МВА ми спробували імпровізацію «Я за 25 років». Кожен розповідав своєму колезі, хто він такий, що він зробив, що втратив, а чого досягнув {про втрати, правда, йшлося значно менше, ніж про набутки). Майже дитяча гра. Зате вона захоплює, втягує, змушує зупинитися та поміркувати: «Коли ж це я востаннє думав про себе в перспективі наступних років?».

Прийнято вважати, що з акторським талантом потрібно народитися, а потім він сам по собі проявиться. Цим ми, мабуть, виправдовуємо власну лінь, яка заважає нам пошукати задатки таланту в собі. Інтенсивними тренуваннями можна розвинути досконалі акторські здібності.

Непідготовлену людину можна вивести на сцену «Большого» театру і дозволити їй там затанцювати. Та чи буде це актом творчості? Якщо навіть так, то, швидше за все, це буде звичайною випадковістю, тому що талановита гра вимагає володіння певними навичками та технологіями. От коли постає питання про виховання майстра імпровізації — людини, яка веде гру: у театрі, у житті, у справі, яку вона робить.

Вихованням майстра займається аж ніяк не театр, тому що театр є місцем демонстрації навичок актора. Саме у навчальній студії відбувається тренування та відшліфовування таких навичок. Тому й не дивно, що заняття у студії забирають вдесятеро більше часу, аніж виступи на сцені. Немає тренувань у студії — немає росту від людини до актора і від актора до режисера - майстра імпровізації.

Етюд перший: Людина

«Кадри вирішують все» - Сталін був на 100% правий.

Є дуже проста істина, якої дотримується студія акторської майстерності: щоб стати майстром, потрібно володіти значним енергетичним потенціалом як людина, культурою почуттів та цілою низкою звичайних людських якостей, на які ми часто не звертаємо увагу як на такі, що занадто мізерні. Людина повинна бути готова до самовдосконалення, до праці над собою, інакше нічого хорошого із її зусиль не вийде.

Для когось може видатися нелогічним витрачати щороку понад місяць на відбір акторів у студію: двічі на тиждень, з шостої вечора і до останнього вступника (а це інколи майже до ранку) всі студійці разом із режисером відбирають із понад тисячі охочих до сорока тих, хто почне займатися в студії. Лише почне займатися. А вже за кілька місяців із цих сорока людей (із найрізноманітніших причин) залишиться двоє-троє.

Проте така практика завжди себе виправдовує. Ті, хто знову і знову приходить сюди вступати, незважаючи на невдачі попередніх років, щоразу отримують достатньо поживи для роздумів після найвідвертіших та безжальних зауважень режисера.

На замітку: Людині нецікавій та неперспективній режисер не буде ставити провокаційних запитань.

Той, хто вступив, проте не залишився в студії, отримав унікальний досвід роботи із самим собою, із партнером на сцені та набув ставлення до життя як до гри.

Ті, хто погодилися віддати найбільшу частину свого часу заняттям — саме заняттям, а не розучуванню текстів чи безкінечним репетиціям тих самих вистав — продовжують займатися у студії.

Вступні екзамени відбуваються у кілька етапів:

1. Як би це не виглядало дивно – сподобатися режисерові.

Якщо людина просто підходить до мене і не викликає симпатії, я не дозволю їй вступати в студію. Тому що люди, які будуть із тобою працювати, повинні викликати в тобі та інших працівниках позитивні почуття.

2. Перший тур екзамену.

Усі абітурієнти повинні розповісти віршик (на перевірку художнього смаку), анекдот (почуття гумору), історію з життя (здатність створювати картинку так, щоб усі глядачі змогли її побачити), заспівати пісню (не обов'язково мати приємний голос, головне - енергетика) та затанцювати (відчуття ритму).

Найважливіше на екзамені не те, що людина зробила, а те, який у ній потенціал. Буває людина нібито і скута і невпевнена в собі, а скажеш їй залізти під стіл та загавкати — буде соромитися, вся почервоніє, але зробить. Я завжди звертаю увагу на схильність людини до навчання, на її готовність виконувати інструкції режисера. Інакше з нею неможливо буде працювати.

3. Заповнення анкети на вступ.

Анкета складається із 50 запитань. Питання досить різноманітні: чи курить, де живе, хто батьки, в чому суть життя, в чому суть власного життя, ставлення до вічності, для чого цій людині студія, для чого вона студії, улюблений фільм, що вміє робити, що хоче робити.

4. Співбесіда.

Ми зустрічаємося десь у парку, кафе - у невимушеній атмосфері. І просто розмовляємо. Ця розмова дає мені максимум потрібної інформації про кожного. Кожен факт додає до цілісної картинки про людину, до цілісності її самої. Театром не можуть займатися люди незібрані, пошматовані, одним словом — пазл без кількох десятків частин.

5. Другий тур екзамену.

Абітурієнт повторює стандартний набір першого туру (вірш, пісня, історія, анекдот, танець), але підбирає інший матеріал. Чому знову повтор?

Все просто. Тому що в цьому світі нічого не повторюється двічі. Якщо першого разу можна було зіграти на настрої, то другий раз — це суто робота розуму. Якщо першого разу тобі пощастило, наступного разу на фортуну можна не розраховувати.

Насамкінець; Доведи, що ти Людина — і ти маєш шанс стати актором. Просто маєш шанс...

Етюд другий: Актор

У театрі, як на велосипеді, - зупинишся і одразу ж падаєш.

Будь-яка організація повинна не просто формувати свою команду, а й тренувати, виховувати її, слідкувати, щоб працівники постійно підтримували робочу форму. Якщо я не практикуюся щодня, я поганий актор. Але якщо як режисер я вкладаю час, зусилля та енергію у розвиток акторів театру - я хороший режисер, тому що в такий спосіб дбаю і про людей, і про театр як організацію.

Під час випробовувального терміну ми активно спостерігаємо за кожним вступником: хто активно працює, а хто відсиджується, хто готовий робити все, що йому скажуть, а хто залишається глядачем.

На заняттях я заохочую людей працювати і пробувати все можливе. Але учитель не зробить нічого, допоки учень сам не буде готовий. Студія проводить жорсткий відбір людей, тому ті, хто не пробує, самі себе ріжуть.

Я не сприймаю суто соціалістичної звички – з першого разу і одразу добре. Перший місяць майже нічого виходити у новачків не буде. Але і вони самі, і ми не зацікавлені в тому, щоб у них все одразу виходило. Якщо зроблять щось не так - помиляться та набудуть досвіду. Зроблять правильно - отже інтуїтивно вгадали правильний шлях. Уникати помилок можна тільки тоді, коли пройдеш через основний об'єм усіх можливих помилок. Наш найгірший страх — страх помилки. Цей страх стримує нас у розвитку.

На майбутнє: Якщо помилка зроблена на сцені, її не можна виправляти, її потрібно відіграти.

Курс навчання починається із вивчення театральної техніки, яку можна поділити на три етапи:

• прийти в себе — повернути собі легкість та невимушеність того світу, який ми втратили, коли подорослішали. Знайдіть ту легкість, яка властива дітям, акторам та геніям і просто вільній людині;

• вийти із себе — розширення межі власного сприйняття у світі. Об'єктивний та критичний підхід до самого себе, усвідомлення тих ілюзій, які пропонує життя;

• почати самому себе вести розвиток емоційних здібностей. Вміння грамотно контролювати власні дії та почуття.

Усі заняття повинні проходити з енергетичними затратами. Актори мусять витрачати себе, якою б не була їхня роль: від мізерного руху пальцем до переживання образу людини, засудженої до страти, де повинні бути задіяні все тіло та свідомість.

На репетиціях наші актори працюють за трьома напрямками:

1. За інструментом: насамперед тіло (руки, пальці, лікті, обличчя, корпус, ноги} та голос (висота, гучність, сила). Якщо ноги не проходили, а голос не проговорив, вважайте, що репетиції не було.

Зіграйте смертельно хвору людину очима. Потім рукою - чи буде вона розслаблена чи зіжметься в кулак.

Станьте найманим вбивцею. Знаєте, як поводить себе вбивця?

А може, станьте володарем світу? Яка у нього постава?

2. За якостями: уява, увага, відчуття міри, правди.

Повірте в те, що ви виграли в лотерею мільйон. Складіть список, на що ви потратите ці гроші, поділіться радістю з друзями.

Кожен актор повинен знати свою легенду, проте забути своє майбутнє. Якщо за п'ять хвилин він помре на сцені від рук одинокого кілера, він не повинен про це знати, інакше погано зіграє.

3. За соціальними аспектами: робота із партнером та з навколишнім середовищем. Чи можете ви унезалежнитися від соціальних факторів.

Зателефонуйте незнайомій людині та почніть розмовляти з нею як із добрим старим знайомим так, щоб вона вас не перебила і не перепитала.

«Шкальніть» жетончик на метро у десяти незнайомих вам людей.

А якщо хочете ризикнути, прийдіть на важливий екзамен неготовим та отримайте п'ятірку.

Ця частина може здатися занадто технічною, але як би це не звучало банально, вміння актора значною мірою залежить від техніки. А техніка, у свою чергу, вимагає, щоб актор:

1. Займав активну позицію. Йому ніколи не буває «всеодно». Найгірший стан, у який може впасти людина, це тоді, коли нічого не хвилює. Відповідно активна позиція людини — це конкурування із самим собою. Намагання зробити ще краще, стрибнути вище власної голови.

2. Не мав страху та ліні. Актор не має права боятися чи бути лінивим. Я можу дати йому завдання повністю тупе і абсолютно не потрібне. Це буде як муштра. Але в такий спосіб він стане тренувати терпіння, художнє терпіння. Тут доцільно також ввести поняття художньої волі - здатність змінювати своє ставлення до завдання. Працювати не наперекір ситуації, а змінити ситуацію таким чином, щоб почуватися в ній комфортно. Це одразу змінює ваш стан, ваш тон, вашу енергетику.

3. Отримував задоволення від усього, що робить. Якщо ти приносиш задоволення глядачеві, ти хороший актор. Якщо ти ще й сам отримуєш від цього задоволення, ти дуже хороший актор, бо не залишається місця для фальшу у почуттях.

4. Мав силу волі. Що таке сила волі? Це здатність виконувати прийняті розумом рішення. Якби розум приймав рішення, а ви взяли і виконали його, було б ідеально. Більшості людей не вистачає сили волі. Це нормально. Проте, навчаючись жити, потрібно навчитися обманювати самого себе та свою волю. Створити такі обставини, коли ти зобов'язаний виконати те, що вирішив. Не залишати собі іншого шансу.

Для чого ми вступаємо до інституту? Адже навчатися можна і самотужки. Проте в інституті нас буде стимулювати сама система. І це спрацьовує.

5. Володів сильною енергетикою. Актор вміє заповнювати собою простір. Мається на увазі енергетичне. Зайшла людина до кімнати - і одразу стало тісно. А буває, сидить людей із десяток, а місця залишається повно. Найефективніший спосіб поповнювати свій енергопотенціал - активна фізична робота та гострі позитивні емоції, які згодом переростають у почуття.

Насамкінець: Просто актор? Може, спробувати далі?

Етюд третій: Режисер

«Життя — театр, а люди в ньому — актори»?

Не вірте!

Далеко не всі люди є акторами. Крім акторів, є ще режисери. І якщо актор зустрічається з режисером, він завжди йому програє. Адже актор обмежений рамками своєї ролі, часто нав'язаної сценарієм чи грою партнера. А режисер знаходиться поза ситуацією, розглядає її цілісно, бачить різних акторів та взаємозв'язок між ними, тому легко обігрує навіть найкращого актора.

Саме режисер вже готовий грати не у стандартних виставах, а в імпровізаціях, де немає сценарію, ролей, де кожен придумує собі сюжет та історію сам, проте партнер завжди може повернути сюжет. Повірте, в імпровізації сумно не буває ні глядачеві, ні акторові.

Саме на цій стадії потрібно переходити від техніки до мистецтва. Актор повинен бути насамперед художником, а не ремісником. Режисер створює живе мистецтво. Якщо він постійно відточує техніку, не залишаючи місця для власної творчості та імпровізації, він не буде хорошим актором.

Режисер підтримує у спектаклі постійну зміну. Без зміни все, що робить актор, — це лише дія, а не рух. Він не змінює себе та свого партнера.

Відчуття часу та міри люди тренують у собі роками. Актор не повинен пришвидшувати ситуацію, щоб дати картинку глядачеві та дозволити її роздивитися. Якщо заганяти швидкість, для глядача всеодно не буде цікаво, тому що втрачається логічність послідовності.

Я залишаю за собою право на кожній виставі, якщо стає нудно, сплеском зупинити її та сказати акторам, що було не так: невчасно вступив, почав без початку, не втримав темп і стало нудно. Актори мусять пам'ятати, що «потім» не настане ніколи. Тому не потрібно приберігати «родзинки» на пізніше, варто починати з важливого, із головного. Вони повинні пам'ятати, що оплеск завжди звучить за пів секунди до «потім».

У Черкова була дуже цікава вправа «Ярмарка». Сидячих місць для глядачів не було, а актори грали маленькими групами у різних частинах залу. Кожна група повинна була грати так, щоб привернути до себе увагу публіки та утримати її. В такій ситуації ти не маєш права на «потім», тому що втрачаєш глядача.

І найголовніше — ніколи не потрібно чекати, доки народиться ідея. Виходьте на сцену, народжуйте її там, а потім самі їй дивуйтеся: і як воно так вийшло! Це своєрідний ｫмозковий штурмｻ, brainstorming, тільки в інакшій формі, ніж ми звикли.

Мізки допомагають акторові не захворіти, не впасти у стан афекту, а емоціям — не розвинутися у клінічні форми. У нас модно акторові бути легко вразливим та емоційно неврівноваженим. Це, як вважається, підтверджує його творчий імідж. Проте, якщо актор втратить контроль над грою та піддасться емоціям, він поганий актор.

Фокус нашого життя в тому, що коли ми максимально щирі, ми не можемо використовувати майстерність актора. Не залишається уваги на те, щоб передати свої переживання виразними засобами. Фокус акторської майстерності у вмінні відсторонитися від почуттів. Якщо знаходитись поза ситуацією — над нею, під нею, збоку — можна надати їй потрібної форми. Це те саме, що знаходитися в гірській річці та скоритися її течії, чи вийти з неї і спостерігати за течією з берега. Контролюючи свідомість, поводишся не так, як виходить, а так, як належить.

Насамкінець: А що далі? Необмежений простір для імпровізації.

Час грати, панове

На закінчення розповім вам про найбільшу проблему «Чорного квадрату»: ми працюємо із живими людьми, а жива, здорова людина не завжди любить почуватися ідіотом чи бездарою, у якої нічого не виходить. А не виходить дуже часто. І ніколи не буде виходити на всі сто відсотків. У всьому, про що ми вже говорили, йшлося про театр як про зброю - коли ми використовуємо наші театральні здібності, щоб вести ситуацію у потрібному нам керунку. З іншого боку, театр є ліками, спеціальними пігулками від страху, невпевненості, покаліченої психіки та усіляких інших можливих людських хвороб. Глядачі на виставі отримують такі ліки розміреними, майже мізерними дозами. Актори починають ледве не зі смертельних доз: спочатку боляче, а потім відчуваєш весь ефект.

По закінченні занять студійці часто скаржаться на «кашу в голові». Я запевняю їх, що скоро із усіх знань, які вони отримують, сформується єдина система. Проте не я буду формувати цю систему. Моїм завданням є змусити їх сформувати власну систему. Тому що із картоплі, моркви та капусти кожен зготує собі страву смачну, але по-своєму. Тому із усього матеріалу, який ви прочитали у цій статті, тільки вам потрібно готувати на власний вибір борщ чи солодкий десерт.

Театр займається не просто людськими стосунками, а людськими стосунками, які постійно змінюються. І наш театр цікавить не статична людина, а людина в розвитку. Навіть нехай відбувається певна мікрокриза, але саме в цей момент вона змінює свої правила, цілі, переконання. Відбувається злам: була одна людина, а наприкінці етюду стала зовсім інша — це необхідна умова, саме так повинно бути. Якщо ви почали етюд з одного, а по закінченні залишилися такими, як були, - немає театру. Маю надію, що після цієї статті ви не залишитеся такими, як раніше.

Насамкінець: Щасти вам!

Замість закінчення

На квадрат першим виходить Сергій. Він задає свій ритм та свій сценарій. Він обережно, навшпиньки прокрадається через напівтемну кухню, відчиняє заповітну шафку, злякано озирається і витягує пляшку. Відсьорбує, оглядається і знову відсьорбує.

Впевнено та різко на квадрат вискакує Олексій:

- Ваша величносте!

Режисер: Ха, непогано!

Олексій падає на коліно та кланяється. Сергій блискавично орієнтується в ситуації:

- Дурню! Хіба я тобі не казав, що у нас демократичне королівство! Не на коліно треба падати, а за руку вітатися!

Сергій підбігає до Олексія та із справжнім демократичним захопленням потискає йому руку.

Режисер: Ха, і це класно! Хлопці сьогодні в ударі!